Гуляю парком весняним, десь пополудні,
й незвично те, що вільна я посеред буднів.
У тогорічному вбранні стоять дерева,
пробудженням уже дзвенить погода березнева.
В передчутті тепла - земля, і я чекаю,
чогось нового, ще чого - сама не знаю.
В повітрі - свіжість весняна, хоча й холодна,
так і в мені погода трохи ще "нельотна".
Чекаю потепління теж, щоб збадьоритись,
і сили сонця з його променів напитись,
Ввібрати легкість білих хмар
й блакить небесну до кольору очей додам,
ще сил тілесних в землі та неба попрошу - мені це треба.
Радію то́му, що живу, й ще є потреба -
щоб в людях більше доброти, не лиш для себе,
а навзаєм.
Щоб жили ми під мирним небом!
Нехай всю лютість у серцях й сердечну зиму
весна розтопить.
Нехай будуть всі щасливі!
Вона пробуджує життя, у даль незриму
несе любов, що подолає темні сили.
Від нас залежить - хто куди свою свідомість
скеровує, і що отримає нато́мість.
Бо ощасливлює лиш той, хто сам - щасливий,
хто розповсюджує добро, й дарує сили.
Все повертається в житті, любов - мірило,
бо лиш вона дає всім нам щасливі крила!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827617
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2019
автор: Tanita N