Можна, Кобзарю, лише на хвилину
Сісти з тобою? Наш час швидкоплинний
Незле і тихе твоє рідне слово
Глушить, підносить - й розвіює знову.
Бачиш, Кобзарю? Вже крига скресає,
Красень-Дніпро на всі груди вдихає,
Значить весна буде рання та дружня -
З нею Дніпро зарокоче потужно.
Чуєш, Кобзарю? То - вітер зі сходу
Досі ще віє, приносить негоду
Гайвором чорним з бідою на крилах
Для України для нашої милої.
Віриш, Кобзарю? Хоч тяжкої долі
Збутись нелегко, та ми переборем!
Може, повільно, але повстаємо
З наших колін - і в майбутнє ідемо.
Знаєш, Кобзарю, а я маю доньку -
В неї весь світ вже вмістивсь на долоньку.
Світу та світлу радіє, навчається,
Але й своє пізнає, не цурається.
Добре, Кобзарю, я дякую красно
За цю хвилину життя своєчасну
Та за слова - неосудливі, щирі.
Ти вже ідеш... В добру ж путь тобі! З миром!
2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827518
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 03.03.2019
автор: Скресла