Вона
цю мить, здається, бачила вві сні
(і упізнання вразило, як хворість),
була у ній не звична випадковість,
а щось кільцеве, і на вишині
підозри -- що отак саме життя
не йде нікуди, тільки лиш по колу,
набридлі міти нам являє знову
і видає за свіжі відкриття --
відчула, як потьмарилась її
свідомість, що колись була ясною,
й предмети карусельною юрбою
поплили у немитому вікні
обмежених можливостей душі
щось цілісно і вірно відчувати,
і раптом їй схотілося тікати
від заданості...
Вкрадливий рушій
всього, що зупинилося на мить,
посунув враз годинникові стрілки,
ввімкнув шуми екрану, стук тарілки,
шепнув їй про обов’язок крутить –
-- засапано – педалі денних справ
(пісок з руки пересипати в руку),
вона убік штовхнула лже-науку
про весь отой surreal (дивний) стан,
і знов навколо все було нове,
а кожна мить рутини -- неповторна.
Буденності благословенні жорна,
хай труд ваш неоспіваний живе!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827437
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.03.2019
автор: Вікторія Т.