Звати псом молюска – непоштиво.
Це як наректи сусідом батька.
Злу мару* «двоглаве» напустило.
Хай там що, та Равлик – не собачка!
З Равликом щодня удвох – на пошту.
Маячи́ть на спині ціла башта.
В ній – листи, квитки, події, кошти.
Зразу видно: Равлик – не собачка!
Все життя, мов мушля, – по спіралі.
Ми ж, мов пси, кружляємо ним. Бачте?
Шавки, котрим пам’ять постирали...
Невтямки їм: Равлик – не собачка!
На одній м’язистій, вправній ніжці.
Не спішить. Успішний. От задачка!
Пес – на чотирьох (розрада кішці).
Тож, як бачте, Равлик – не собачка!
Він – трудар сумлінний. Він не бреше.
Ні на кого. Поготів – нікому.
Брехунами й так кишить мережа.
Равлика ж пильнуйте, мов ікону.
Битву за ім’я чорти програли.
Хай хоч і поволеньки, ще трішки –
виповзе з пітьми на люди Равлик.
В нього, слава богу, теж є... ріжки.
© Сашко Обрій.
* можна читати двоїсто:
1) «мару» від «мара» – привид, примара;
2) MARUV (українська співачка, промосковська колаборантка).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827317
Рубрика:
дата надходження 01.03.2019
автор: Олександр Обрій