Свої гріхи

Свої  гріхи

Свої  гріхи  ти  сам  спокутать  мусиш,
та  сумнів,  наче  звір,  мене  гризе:
О  Господи,  за  що  ти  нас  не  любиш?
О  Боже  праведний,  чого  нам  не  везе?

Любов  Господня  –  без  кінця  і  краю,
та  не  дається  всяким  далебі
бо  Бог  завжди  тому  допомагає,
хто  є  не  ворог  і  йому,  й  собі.

Коли  я  бачу  нації  руїну,
то  відповідь  влаштовує  на  всіх,
що  Бог  не  любить  нашу  Україну
за  неспокутий  історічний  гріх.

Карає  Бог  десницею  своєю
і  тим  усяким  сущим  воздає
за  те,  що  ми  зневажили  ідею
яка  основу  нації  дає.

За  те,  що  ми  забули  Боже  слово
і  волю  всім  гріхам  дали,
за  те,  що  ми  плюндруєм  рідну  мову
й  чужу  до  вжитку,  як  свою  взяли.

За  те,  що  тільки  молимось  з  нагоди,
стежки  забули  всі  у  Божий  храм,
за  те,  що  ми  цуралися  злагоди,
яку  найбільше  бракувало  нам.

За  те  ви  всі  терпіли  супостата,
і  тим  самим  призріли  Божий  гнів,
за  те,  що  йшли  з  сокирою  на  брата
натомість  разом  йти  і  бити  ворогів.

За  те,  що  церкву  зрадили  екзарки
свою  зреклися,  а  чужу  дали,
за  те,  що  всі  провідники-єрархи
не  тими  нас  дорогами  вели.

За  те,  що  до  чужих  вождів  хилились
і  їм  на  поміч  посилали  рать,
за  те,  що  ближнім  хлібом  не  ділились,
а  прагнули  як  більше  обідрать.

За  те,  що  ми  трималися  чужинців,
а  не  шукали  власний  шлях  життя
і  через  те  мільйони  українців
пішли  від  нас  в  одвічне  небуття.

Не  невезіння  Україну  губить,
а  ми  самі.  Ми  всі,  до  одного.
То  ж  не  грішіть,  що  Бог  наш
нас    не  любить,  -
Це  ми  не  любим  Господа  свого!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827024
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.02.2019
автор: Калиновий