Втрачати рівновагу – наче сенс в житті
Омріяний… І проклинати гнів приречено і звично
Від себе віддалятись й згадувати ті
Хвилини інші, де безсилі біль і відчай
…Ти б зважився нарешті вже прийти,
Всміхнувся, обійняв і подивився в очі –
Кріз гнів побачив ті, незвідані світи
Наповнив наші спільні дні, утаємничив ночі…
…Так мало бути, але ти чомусь не йшов
Я розумію… з гнівом відтепер мені блукати
У темних лабіринтах тих світобудов,
Де міг ожити дім ,і сад, і квіток аромати.
Та роззнайомитись прийшлося з ним,
З супутником своїм – на відстані торкання
Його відчути до кісток - беззахисно-живим:
Гнів допустив мене пізнати всі його чутливі грані.
І, врешті, не з тобою - з ним пригублено вина,
Від чаші болю-істини…так спільного багато
Як виявилось, в нас… в поневіряннях я вже не одна:
Ми з’єднані навік і маємо здобутки й втрати .
Він… просто психопат… красунчик і дивак,
Я пройнялася образом його і щиро закохалась
На атоми розбила, склала знов – і так
У надчутливість вилилась його кривавість…
Якщо зустрінемось колись з тобою знов
Тебе здивує спокій мій, чудовий настрій
Це, друже мій, чаклує так любов …
Коли із alter ego разом поринати в щастя.
© Олена Зінченко 26.02.2019
Пройшов час ...і власний твір про гнів змінився... Дякую британському актору Тому Харді за натхнення.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826860
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2019
автор: Zinthenko Olena