Ох, ці прокляті відстані, холонуть душі від вас.
Бездумно на вітер кинуто тисячу втрачених фраз.
Бездушно навік забуто колись дорогих людей
І втрачено і закрито десяток... То й сотню дверей.
Ох, ці прокляті відстані, прірвою втомлюють душу.
Коли б вже чомусь й не жити, а хочеться й навіть мушу.
Втрачені відліки щастя, розбиті вітрини віри,
Пробиті кулями відчаю, залатані часом діри.
Ох, ці прокляті відстані, потяги і маршрути.
Одні зцілюють душу, а іншим - краще й не бути.
Камені спотикання у вихорі власних надій.
І кроки ... Шалені кроки то до, то від своїх мрій.
Ох, ці прокляті відстані, стукіт коліс, металу...
Спустошене рідне місто, в якого всю душу вкрали.
18.02.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826625
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2019
автор: Анна Януш