Мені дванадцятий минав той рік
Я не розумів , що твориться у світі.
До чого листопад отой прирік -
Я зрозумів це тільки в квітні...
Там люди на Майдані не стояли,
Вони вмирали за своє майбутнє,
Їх зрадкини і пси вбивали -
Видовище для мене не забутнє...
В дванадцять, я сидів спокійно вдома,
Дитинство в мене грало в голові,
Але очі не хотіла брати втома,
Коли в телевізорі усе в вогні...
Я пам'ятаю бачив на екрані,
Як хтось кричить там - "Слава Україні!",
Як на екрані, люди в шмаття вбрані,
Віддали кров - своїй то Батьківщині...
Я пам'ятаю, як вони співали гімн,
Що душу підбивав до бою
Вони стояли там за власний дім,
Тримаючи маленьку зброю...
Я пам'ятаю... я нічого не забув
Їх сотня там погинула за нас
Я на Майдані тому і не був,
Але, назавжди, у пам'яті той час...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826259
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2019
автор: Михайло Августин