Моє місто цієї ночі таке спокійне...
Хоч, напевне, в годину пізню - кумедний подив...
Мов по струнці, повздовж дороги, чатують вроду
Сонних вуличок ліхтарі. Відчуваю, спільне
Поміж містом і мною... Ми заховали в мушлі
Наші душі, мов зачинились від всього світу.
Чи ж зрівняти зимову ніч з голосами літа,
Де - і в темряві ночі місто очей не плющить?
Коли юність дзвенить, гуляючи до світанку,
Де співає і плаче - щастям в своїм коханні:
Поцілунками і обіймами, і зітханням,
Десь у затінках, під розлогим плющем, альтанок.
Скоро вийде з свого зимовища серце міста
Й про життя нагадає - дзвоном, в усіх куточках!
Побіжить життєдайність вулицями - струмочком
І пробудить усе навкруг, і наповнить змістом...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826214
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2019
автор: Елена Марс