Він сидить у темряві ночі,
Заляканий власною тінню.
В його мріях лише її очі,
Закутані в самотність осінню.
В нього в серці давно вже не літо,
Замість сонця палючий вогонь.
А вона береже його квіти,
Що вже зсохли за ночі безсонь.
Він готовий знищити відстань,
І з’єднати вокзали розбиті.
Переїхати з рідного міста,
Й рахувати секунди у миті.
На момент доторкнутись до неї,
Огорнутись шовковістю тіла.
Дарувати найкращі трофеї,
І обняти, щоб більш не тремтіла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826104
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.02.2019
автор: Марк Думич