Сонце по – весняному світить та не гріє,
Шле проміння ясне із небес.
Хто тепло в цім сяйві розпізнать зуміє?
Сонце переповнене чудес.
Сонце по – весняному сонну землю будить,
Ніжними цілунками душі.
Якось спантеличено всюди воно блудить,
І думки ховає в комиші.
Сонце по - весняному жадно очі краде.
Світлом напуває все кругом.
Потім на всю нічку за горою сяде,
Щоб зачарувать всіх дивним сном
Щоби на світанку виглянуть з-за хмари,
Все навкруг яскраво освітить.
Сонце – по весняному сіє навкруг чари,
А із ними веселіше жить.
18.02.2019 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825950
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.02.2019
автор: Валентина Рубан