Ти постукав колись в мою душу,
Я Тебе ненароком, впустила.
Сподіватись на щось, я не мушу.
Й відпустити Тебе вже не сила.
Ти постукав колись в моє серце,
І навік зумів в ньому лишитись,
Твої очі – бездонні озерця.
У яких я боюся втопитись.
Ти постукав колись, обережно,
І нікуди уже не тікаєш.
Так тривожно тепер і бентежно
Ти собою мій день починаєш.
Ти зі мною тепер і щоночі,
Ти зі мною тепер кожен день.
Ти в багатій уяві жіночій,
Сиплеш смуток і щастя із жмень
Ти постукав колись в мою душу
І розмовою жар зворушив.
Я тепер з цього місця не зрушу.
Бо Ти вогнище тут залишив.
14.02.2019 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825458
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2019
автор: Валентина Рубан