У ПОШУКАХ ЩАСТЯ (автопереклад)

                                                                 
                     Цього  літа    в  гості  до  Юрка  приїхав    дід.  Мешкав  він  в  іншому  місті,  в  родині  найменьшої  дочки,  тому  й  бачилися  вони  з  онуком  рідко.  А  тут  прибув  геть  на  ціле  літо,  ще  й  пояснив    причину    просто:  «Хочу  наприкінці  життя  поблукати  рідним  краєм,  залишене  щастя  відшукати    та  й  іншім  допомогти  своє  знайти».  Дивно  всім  стало,  але  промовчали,    вирішили:  химерить  дід  на  старість.  
                   Якось  покликав  Федір  Якович  онука  з  собою  на  прогулянку  до  лісу.  Юрко  на  той  час  порався  з  поламаним  самокатом  й  гуляти  не  збирався:  «Та  що  там  цікавого,  дідусю?  Ходжено-переходжено!  Ягоди  відійшли.  Грибів  ще  нема…»
               -  А  ходімо  з  тобою,  голубе,    щастя  шукати!  –  Та  де  ж  його  в  лісі  знайдеш?  Скільки  з  хлопцями  лісом  бігали,  жодного  разу  не  зустріли.  –А  я  місцину  вірну  пам`ятаю.  Ходімо.  Лише  захопимо  з  собою    штикову  лопатку.  –А  що,  щастя  відкопувати  треба?    Підемо,  -  реготнув  старий,  -  сам  побачиш.
                   Обішли  городи  з  краю  села,    оминули  залізничний  насип  з  блискучими  рейками,  вийшли  на  узлісся.  Дід  частенько  зупинявся,  придивлявся,  до  чогось  принюхувався.  І  посміхався.  В  очах  грали  лелітки.    Чи    може,  сльози?  Обличчя  у  Федора  Яковича  наче  помолоділо,  навіть  зморшки  порозгладжувалися.  Минаючи  старі  дерева,  він  торкався  їх  зашкорубілих  стволів  долонями,  до  деякіх  припадав,  наче  обіймався.    Схилившись,  раптом  відшукував  у  траві  минулорічне  пріле    листя,  вдихав  його  забутий  дух,  підіймав  нещодавно  облетіле,  пожовкле,  що  квапилося  раніше  зустрітися  з  осінню  березове  листячко  або  цупкенький  ще  жолудь,  й  знову  принюхувався.
               -  Ну  що  ти,  дідусю!  Ходімо  швидше  щастя  шукати!  Що  тут,  на  узліссі,  цікавого?
Місце  дід  залишав  неохоче.  Та  раптом,  з  якимось  хвацьким  завзяттям,  старий  пришвидшив  крок  і  бадьоро  метнувся  в  гущавину,  одначе  широкого  просіку  з  торованою  доріжкою    з  виду  не  випускав.  Через  деякі  півгодини  дід  ходу  стишив.    Зупинився.  
                 -  Десь  тут…  Зліва,  на  галявинці…  Шукай  місце,  де  травичка  волога.
                 -  А  як  ти  знав,  що  тут  мокро  буде?  І  справді,  травиця    молода,  свіжа,  пагонців  нових  на  кущах  багато,  наче  й  не  торкалося  їх  палке  сонце.  І  суничка  –  он,  тільки-но    визрівати    почала,  й  квіти  біля    пня,  навіть  осока  росте!..
                   -  Ну,  от  і  лопатці  прийшов  час  попрацювати.  
Федір  Якович    вийняв  з  міху  лопату  й  почав  обережно    розхиляти  траву  і  листя,  густо  переплетені  пружистою  порістю  в  самому  тінистому  кутку  галявини.  Час  від  часу    він  охайно  підрубував  тонке  коріння,  видовбував  дерен,  занурюючи  штик  у  вологу    пухку  землю.    Добрався    до  піщаного    грунту.
                 -  Ось  він,  рідний,  -  прошепотів,  хвилюючись,  дід,  -  не  збіг!  Тільки  заснув  у  забутті...
Юрко    зацікавлено  спостерігав  за  чародійними  діями  старого.
               -  А  ну,  онуче,  помагай!  Руками,  руками  розвертай  обережно  пісок,  відкривай  дорогу  Щастю!  
Юрко  охоче  присів  навпочипки.  Не  зважаючи    на    підмокаючі  в    траві  штанці,    спритно  розгортав  пісок  в  ямці,    передбачаючи,  розуміючи    дідовий  задум.    Нарешті  з  маленької  ямки,  пробиваючи  верству  піску,    піднявся  завтовшки  з  палець  бурунчик  чистої  води!  Він  набирався  сили,  вперто,  лобасто    зрушував  геть  нападавшую  глицю,  сухе  трав`яне  клаптя,  і  скоро  виріс  у  невеличку  округлу    -  і  співучу!  –  купину!  
-  Ура!  Струмок!  Ми  знайшли  джерело!  Діду,  послухай-но,  як  дзюркоче!  –підстрибнув  у  захваті    Юрко.  –  А  пити  цю  воду  можна?
-  Склади  долоні  корцем  і  пий  на  здоров`я!  Недарма  у  народі  джерело  криницею  звуть.  Нема  нічого  найздоровішого  за  джерельну  воду.  Вона  здоров`я  дарує,  молодість  береже.    Більшість  відкритих  людьми  криниць  щороку  освячують  в  ім`я  святого  Пантелеймона-цілющого!  
-  Я  зрозумів,  дідусю,  зрозумів,  -  захлинався  студеною  водою  й  раптовою  радістю  Юрко,  -  чому  ти  джерельце  Щастям  назвав.  Сьогодні  ж  хлопцям  про  нього  розповім.  
-  Приводи  друзів  на  галявину,  та  не  для  пустощів.  Принесіть  чистих  камінчиків,  піску;  розчистіть    чашу  кринички,  щоб  наповнилося  озерце,  обгородіть    навкруги,  щоб  листя  чи  трава  його  не  зазсмічували.  Зробіть  ослінчик  неподалеку,  щоб  подорожня  людина  могла  відпочити  та  насолодитися  чарівним  питвом.  Тоді  й  вийде,  що  щастя  своє  ти  знайшов  і  щиро  їм  з  людьми  поділився.
 Вода  –  превеликий  дар  природи.  Хоч  і  відомо,  що  Земля  наша  займає  шосту  частину  планети,  але  придатної  для  пиття  води  на  земній  кулі  замало.  Є  місця,  де  чиста  вода  неприступна,  -  там  людям  й  тваринам  загрожують  страшні  хвороби,  життя  їхнє  важке  й  коротке.  Дуже  важно  відноситися  до  води  дбайливо  й  чемно,  вона-бо  джерело  життя!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824621
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 08.02.2019
автор: Борисовна