Немов ведмедики, забавні, вайлуваті
прийшли на горе в непривітний, хижий світ.
Вони не знають, що приречені до страти,
що тут не жалують беззахисних сиріт.
Маленькі цуцики, безжурні і гавкучі
біжать з надією несміло до людей.
Їм безпорадно зазирають нишком в очі,
собі вимолюючи їжу кожен день.
В морозні ночі примерзають їхні лапки
до зледенілої від холоду землі.
Адже немає в них ні норки, ані хатки.
Лиш можуть ближче пригорнутись уві сні.
Їм сниться змучена і виснажена мати,
що захищає від розлючених вітрів.
Що намагаючись їх подихом зігріти,
тремтить від болю, лихоманки і страхів.
Та сон умить зникає, ніби небувало,
бо від морозу застигає в жилах кров.
І треба бігти, бо лиш рух їх зігріває
та ще надія, віра в диво молитов.
А всі ідуть повз них і мов не помічають!
Або не хочуть вперто бачити їх біль.
А милі крихітки, вмираючи, благають
урятувати. Та їх гонять звідусіль.
Але ж ми люди! На землі нас так багато!
– Врятуймо разом цих та інших бідолах.
Адже тепло й любов так легко дарувати
і все сторицею повернеться назад.
05. 02. 2019 Л. Маковей (Л. Сахмак)
ФОТО ПЕСИКІВ РЕАЛЬНЕ! ХТО ХОЧЕ ЗАБРАТИ, ЗВЕРТАЙТЕСЯ ЗА ТЕЛ. 0955126650 - ЛІЛЯ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824298
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2019
автор: laura1