Питання, що я найчастіше чую, повернувшись з відпустки, звучить приблизно так: "Люди там багаті і щасливі, правда?"
Неа, люди "там" - інші. І знаєте, яка головна відмінність між тут і там?; відмінність, яка є основним джерелом всіх проблем і нещасть українців? Наші люди не поважають нікого. Відсутність поваги і абсолютна безтактність вже настільки міцно приросла до ребер, що стала другою шкірою.
За два тижні перебування у Європі мені (о диво!) ніхто не нахамив, не штовхнув на східцях у метро, не кричав: "гімнючка мала, встань мені місце", навіть ніхто на ногу не наступив. І це в багатомільйонних містах, посеред гамору й балагану. Я чула тільки: "сорі" і "can I help U".
Це ж як приємно було опісля заходити в 14-ту маршрутку в час пік...
Наші люди не поважають нікого і нічого. Химерний симбіоз - вміння пхати свого носа в чужі справи і абсолютна байдужіть до того, де "моя хата скраю".
Тебе задовбуть до напівпритомності: "заміжзаміжзаміж", "дітидітидіти" - відсутністю елементарного такту, совісті і виховання, адже начхати, що тобі боляче і неприємно від таких запитань; зате, коли на вулиці раптово почнеться гіпо-, залишать помирати, бо "таке молоде, а зранку вже п'яне".
Не судіть строго - я таки патріот, люблю Україну і хочу жити тільки тут.
Але важко бути поміж отої відсутності поваги.
Це ж наскільки "приємно" - перемити комусь кісточки, обсмоктати чийсь біль чи трагедію в найменших подробицях, скрушно зітхаючи; тішитись, що в сусіда хата не така біла і діти роботу знайти не можуть.
Коли ти хамиш в маршрутці - це неповага.
Коли йдеш поза чергою - це неповага.
Коли підставляєш колегу - це неповага.
І коли тріпаєш язиком без спину і совісті.
І коли ображаєш людей і поливаєш їх болотом.
І коли пхаєш носа до чужого проса.
І коли зраджуєш чиюсь довіру.
Нам не треба звалювати все на владу.
Спершу потрібно вишкребти з душі оту гнилизну, підлість, заздрість, безтактність.
І посіяти в ній хоч щось світле.
Будемо добрішими, чи як?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824258
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2019
автор: blackberry_poems