Певно востаннє відродив садок,
Кістлявий став серед трави густої.
Бджолів колись у запаху квіток,
На яблуні, тоді ще, молодої.
Мене тут кожна груша пізнає,
Тут навіть бджоли діляться пергою.
Веселка поміж яблунь виграє,
Нависши кольоровою дугою.
Любила ти колись, у ті часи,
Коли садок розквіт у пишнім цвіті.
Я на руках тоді тебе носив,
Неначе ніжну квітку в оксамиті.
Ми цілувались – це для нас був рай,
Гудів садок по вечорах хрущами.
Ховавсь в тумані пишний водограй,
Чумацький шлях мерехкотів зірками.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824231
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2019
автор: Віталій Назарук