Душа в пітьмі шугала, мов кажан.
Дешеве щастя – в душному «Ашані».
Чим душі підкуповує «Ашан»?
В народі – в неабиякій пошані.
Кишма кишить юрби грузький киш-миш.
А може дременути пріч, в Карпати,
де дощик, мов олійкою на книш,
на ніс кирпатий буде накрапати?
З поганої вівці хоч шерсті шмат.
Гуде «Ашан». – Село? Містечко? Місто?
Киш-миш юрби, грузький, кишить кишма,
в гонитві за принадним, щедрим вмістом.
Ковтає невгаваючий анклав.
Засмоктує казкове ельдорадо.
Вже б руки, не вагаючись, наклав.
Але гребу. Як всі. Нервово-радо...
Нагріб. Загруз по шию у смолі.
Чи виборсатись нам з цієї діжки?
«Ашан». І ми – пірати Сомалі.
Вітрильник наш – із оболок завбільшки.
В смолі – усе: рука, нога, бочок.
Затоптуючи стежку до «Ашана»,
тікаю пріч, солом’янський бичок*.
Душа... На біса їй така осанна?
© Сашко Обрій.
* від місця проживання (Солом’янський район Києва) і від знаку зодіака (Телець).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824100
Рубрика:
дата надходження 04.02.2019
автор: Олександр Обрій