[i]Незнайомцю,
Як часто я приходжу у твої сни? я там щаслива?
Чи у тому невідомому й неконтрольованому світі, ми шукали загублені зорі?
А ти бачив, як промені падали в далекій долині саме на нас, захованих під тінню великого мудрого дуба?
А чи билося твоє серце в конвульсіях, коли ти втрачав на мить мене уві сні? У мене так..
Сон скоріше мені нагадує кімнату найзаповітніших мрій та найчорніших страхів. У тій кімнаті повно різноманітних картин, і всіх їх я майстерно малювала олійними фарбами, але …хтось за мене обирає, яка картина має бути фоном усього мого сну. В тому сні я страшенно боялась втратити тебе з поля зору, не знати, як знайти і як повернути…Це відбувалось досить незвичайним чином.
Відомі мені вже в реальності відчуття беззахисності з’являлись раптово. Бачу дорогу, чую спокійну музику для таких любителів подорожувати, як ми, торкаюсь твоєї руки, яка міцно й владно лежить на ручнику машини, поглядом обіймаю таке зосереджене лице, усміхаюсь, теплий вітер сильно куйовдить моє волосся, і аж раптом з-під ніг зникає рівновага, твоє обличчя зненацька стає нечітким, розмитим, а потім зовсім розсіюється між масками незнайомців – я втрачаю наш рай. Провалююсь до безодні, лечу вниз чорною дірою й кричу на допомогу, закриваю вуха від брудних лайок чужих мені людей…Вони всі тягнуться до мене, руками доторкаються до плечей, голови, рвуть волосся, нігтями дряпають лице… дехто кричить щось у вуха, дехто безумними очима дивиться мені в зіниці та пошепки незрозумілою мовою щось промовляє в мої уста, ніби відтворюючи якесь прокляття. Розриваюсь між сном і реальністю – прокидаюсь. Втратила зв’язок з тобою.
Ось це і є мій кошмар.
Коли засинаю, то дуже хочу нарешті побути хоч десь наодинці з тобою. А то цей світ постійно нам заважає, постійно кричить, що рано ще бачитись, що поживіть поки що один без одного…а я не можу. Віриш, любий не можу жити без тебе безтурботно. Всередині сильна колотнеча почуттів, через які мені кортить купити квиток в будь-яке місто і просто їхати…їхати в очікуванні захопити ті рідні очі, руки, посмішку…Ладна бігти крізь морозний дощ, безжальний крижаний вітер, аби лише перетворити сон на реальність.
Я ненавиджу той факт, що вітер може торкатися тебе, а я - ні. Ненавиджу й думки про твоє перебування з іншим жіночим тілом, про відсутність мене у твоєму житті. Нестерпно розлючена на долю, що не можу бути поряд під час твоїх успіхів, радіти за тебе, з тобою більше, ніж хто-небудь і у випадку невдач мовчки налити тобі смачного чаю й ззаду обійняти знесилені плечі...
Мені дуже шкода. Що єдине місце де ми можемо бачити, відчувати один одного – це сон.. І навіть тут потрібне щастя.Але ти завжди тримай мене міцно біля себе навіть якщо доля забере у нас цей нічний віртуальний чат.
З любов’ю,
Твоя...[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823880
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2019
автор: дівчина з третього поверху