І знову рядок за рядком лягають слова,
Це йде від душі, бо болить голова.
Від різних думок, що ховаються в ній
Від того, що думаю, де той, що був мій.
Годинник невпинно біжить і біжить
Його не спинить! Я так хочу спинить…
А то й відмотати стрілочки назад,
Щоб в теплих його опинитись руках.
Повільно стікає сльоза на рядок
Влаштовуємо ми собі долі шматок.
З довірою дивимось кудись уперед
Тримаючи руку…плече об плече.
Але час летить, і я мчу за ним,
Бо серце без того, що був моїм
Безперебійно болить…
Де ділись слова: «Моя! Ти моя!»
Його я лишилась тепер в своїх снах.
Тепер в нього інша, так інша «Твоя».
І ось він не мій, і я не його,
Але все ж чекаю мого…Так, мого!
Згадаю пішов, сам пішов…відпустила…
А зовсім недавно я ним захворіла.
Хвороба моя невиліковна…
По венах вона розтеклася любов'ю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823430
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2019
автор: Romashe4ka