На білій, білій вишні зозуленька кувала...
У цій злотавій днині душа лиш цінувала –
і одуда той погляд, для ластів'ят гніздечко,
тополю серед поля, коня, що без вуздечки...
Шляхи ці пересічні їй маряться і досі:
листо́пади чи січні, в жаркому літі – босі
ми бігли, знали б, в щасті та безкінечнім світлі,
у найдорожчім часі і найсвятішім світі...
В дворі, де білі вишні пелю́стки говірливі
на білій скатертині – послання нам щасливі
виписували, стиха, рядочки слів так ніжних...
Здували їх – о, лихо, ще й сміючись, на ближніх.
Котились дні безцінні в сімейнім крузі братнім,
а ми – такі наївні в дитячій білій стайні...
... У юність перебігли – все в далеч легко мчали...
Родину, вишню білу – навік запам'ятали...
30.01.2019р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823371
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2019
автор: Променистий менестрель