Ми всі з одного кореня
І в жилах наша кров
Не може буть підкорена,
Поки живе Любов.
Не може буть підкореним
Нерівний серця стук,
Коли та кров крізь скроні нам
Відстукує Час мук.
Та й Час пливе нескореним,
Відміряний давно, -
Повільно, то прискорено, -
У Простір все одно.
А Простір викривляється
Й бунтує нашу кров,
Немов би нахваляється
Розвіяти Любов.
18.07.1990
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823194
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.01.2019
автор: Павло Коваленко