Все було - так…

Давай,  я  нарешті  розкажу,  що  на  душі  у  мене
І  кожен  куток  серця  покажу  й  те,  що  вже  не  поверне...

Гаряче  літо,  сонце,  друзі  
Щодня  ти  у  своєму  крузі.
Чудові  дні,  і  дикі  танці
Й  живеш  наче  на  останньому  шансі

Люди  різні,  й  тут  і  там,  й  знайомих  так  багато
Але  ж  ти  розумієш,  що  ти  сам,  й  це  вже  не  здолати
І  ти  радієш,  ти  живеш!  От,  справді  аж  подих  захоплює!
І  вже  жалієш,  бо  не  вернеш  ті  моменти  коли  переповнює!

Але  не  вистачає  його,
Так  званого  "сера"  мого.
І  ти  й  не  плачеш,  й  не  сумуєш
А  просто,  щоночі  про  нього  воркуєш.

Відходить  літо  за  свій  обрій,
І  передає  воно  естафету  осені  не  добрій.
Не  добрій,  бо  без  тебе  стрічаю  її  я
І  знов  таки  без  твоїх:  "Тепер  вже  ти  моя"

І  сумно  іноді  та  йдеш,  повільно,  невпевнено,  важко  крокуєш.
Жовте  листя  танцює  в  повітрі  вільно,  
упевнено,  і  ти  під  ним  щодня  ризикуєш

Міліметр  глибше  і  трішечки  вправо,
І  синя  кров  пролилася  б  яскраво.
Але  ти  ще  жива,  а  отже  тобі  не  стало  духу,  
Притиснути  поглибше  до  леза  ту  руку.

Минули  й  почуття,  і  біль,  і  сльози  й  думки,  що  більш  не  покохаю.
І  вже  закутали  морози,  й  прибило  мене  до  краю

І  я  зуміла  знов  себе  втопити,  
І  власної  крові  ще  вдосталь  пролити
Та  причина  була  уже  інша,
І  напевно  вона  і  була  таки  найгірша.

Я  знов  покохала,  я  знов  захотіла  відчути,  той  пристрасті  смак.
І  як  сильно  та  свіча  палахкотіла,
Та  напевно  то  був  розуму  брак.

Бо  з  кохання  прийшла  і  зрада,  
І  знову,  так,  знову  вона!  Моя  вічна  біда.

Двоє  прекрасних,  коханих  людей  нагло  в  серце  вставили  списи
І  одразу  за  ними  двоє  смертей,  і
З  серця  мого  два  трупи  винесли...

Та  я  все  ж  живу,  і  далі  пишу,  і  знову  я  книги  читаю
І  неначе  нічого    й  не  було,  я  тихо  у  мріях  літаю.
Все  добре  тепер,  ти  вернувся  в  життя
Та  боюсь,  що  знов  піду  я  в  невороття.

І  тільки  руки,  шию,  ребра  ще  довго  будуть  берегти  
Ті  шрами  відображення,  тих  що  й  на  душі,  які  люди  не  зуміли  предврікти...

Їх  було  двоє,  лиш  вони  в  думках  щодня  витали.
І  лезом  на  руки  мені  успішно  так  сідали.
Я  любила  за  все  життя  двічі,  тай  і  зараз  якби  лиш  могла  
Я  б  його  одного  на  все  життя  з  собою  зберегла...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823048
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2019
автор: Ali.Hn