[i]Любий,
слова, які не в змозі ще сказати один одному - ми обов'язково скажемо..
Сидячи у своїй реальності, похиливши душу донизу, думаєш про...щось світле. Те, чого в тебе поки що нема, але скоро буде. Набридла сіра буденність, безликі люди, які щоразу щось бурмочуть на не нашій мові, типу "фешн", типу трендове..називають те, що мало б бути прихованим, особливим, інтимним, брутальною лексикою. Гадаєш, що люди все псують, усе присвоюють собі, усе спотворюють до невпізнаваності…зневажаєш цей сучасний світ, як і я, бо згнилого тут більше, аніж справжнього. Взагалі не розумію, як можна заплямувати слова, які належать до найвищого рівня святості, чуттєвості, недоторканості.
деякі слова є для мене архангельськими..
такі слова бояться надмірної уваги великої кількості людей, вони тремтять як тільки їх вимовляють занадто голосно, і вони стають такими незначними, легковажними, коли їх кажуть просто, аби сказати...
Ці слова люблять тишу, коли лиш чути стукіт двох сердець, коли нема потреби їх озвучувати, бо вони кричать зсередини.Вони такі невпевнені й водночас серйозні.
Особисто я дуже боюсь їх вимовляти, боюсь викривати їхню присутність, не хочу, аби стіни побачили їхню невинність. Я оберігаю їх і водночас несамовито потребую сказати тобі прямо в уста, цілуючи їх, закарбовуючи навіки. Кусати б поглядом твою суворість і бачити, що мої слова осідають у твоїй душі, вони розстелилися б по всьому тілу і контрольованість, що була в тобі – розвіялась би, бо мої щирі, теплі слова знищили її вщент.
Незнайомцю, колись ми зустрінемось і мовчи поглянемо один на одного. Мовчки для інших. Насправді ж що мій, що твій погляд кричатиме про несамовиту тугу, про вовче виття, яке супроводжувало нас щоразу, коли дивились на місяць і думали один про одного; погляд пектиме й окрилятиме, але зовні все буде тихо-тихо. Ніби ми просто випадкові перехожі..
З любов'ю,
Твоя...
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822969
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2019
автор: дівчина з третього поверху