Еліза ховає до старої шафи отруєні голки і закляті веретена. У кожній поважаючій себе шафі повинно бути щось незвичайне. Скелет, бабусина скринька із сімейними коштовностями, яку от уже пару літ не можуть знайти інші родичі, а в неї ось — голки. Вона збирає їх вже давно. Іноді знаходить у сірому пилі обіч доріг, іноді — на прилавках швейних крамничок, іноді — в руках якогось роззяви, чи в дзьобі лискучо-чорного мертвого грака. Граків Еліза завжди ховає на старому пустирі, порослому вересом і рідкими кущами дроку, і вони самі стають тим вересом, проростають сизо-зеленуватими пагінцями, розцвітають рожевим, мов розбавлена у воді кров, цвітом. Не кропивою. Ніколи не кропивою. Еліза іноді перевіряє, проте завжди повертається додому з порожніми руками.
У неї під шкірою, вона добре знає, в гілках ледь помітних синіх венок, живуть лебеді, а чи чорні гайворони, а, може, й звичайнісінькі синиці. Іноді вони б'ються там збитим, шаленим пульсом, намагаючись пробити бліду перепону тонкими дзьобами і Елізі тоді дуже хочеться випустити їх на свободу, проте у неї немає для них ні чарівного зілля, ні сорочок. У Елізи є лише ліс, в якому зроду того зілля не водилося, та клапті тополиного пуху. Ліс колоситься під ребрами, шелестить темно-зеленими, аж синявими кронами, шурхотить падолистом і зміїстими стежинками, пахне хвоєю, часом і, трішечки, гнилим мохом. Ліс — її старий знайомий, такий давній, що майже древній.
Коли ночі найтемніші — вона хоче втекти туди й не повернутися. Коли ночі найтемніші — вона згадує, що забула дорогу.
В серці її корениться омела і тому на губах іноді трішечки гірчить чи то смертю, чи то отруйним соком, чи то спогадами. Напевно, її занесло із підреберного лісу. Напевно, колись замість мішечка м'язів, наповненого кров'ю, у неї буде суцільний клубок жовто-зеленого, м'язистого листя.
Еліза звідкілясь знає, що серця, у яких проросла омела, зрізають. Еліза знає, що і її серце колись буде горіти, як стара тополя у дворі. І хтось буде шепотітися там, коло попелища, що то відьмине зілля, а вона стоятиме, як ото зараз, у вікні, дивитиметься на дим і їй жахливо хотітиметься кричати, що це її серце, а ніяке не відьмине. А, може, й не хотітиметься?
Чи можуть безсердечні відчувати?
Чи мають право відьми на свої серця?
Чи плачуть дерева, коли горять?
Еліза клацає тумблером електричного чайника і слухає, як за вікном, на тій, іншій, тополі, яка ще не встигла згоріти, ценькочуть синиці.
Вона й сама як тополя — краще ніж ніщо, але вже ж точно не дотягує до яблуні. Чи бузини. Чи навіть до терну. З терену роблять колючі вінці, з бузини виходять сопілки, із тих, що трохи чарівні, а яблука бувають цілющими.
Вона колись пробувала бути яблунею. Ті плоди були наливні й блискучі і, як то завжди водиться, — жахливо отруйні.
Еліза зробила собі з них фреш і запила ним вечірні новини.
Що було б із бузини чи терену, вона боїться й гадати. Дудка, яка дарує вічний сон? Колючки, на кінчиках яких живе смерть? Еліза не перевіряла.
Вона допиває ранкову каву, накидає зимову куртку просто на домашню кофту і виходить у засніжений двір. Усміхається роспашілим розхристаним дітлахам, які називають її пташиною сестричкою («Можна, можна з тобою?»), сивим, наче присипаним снігом, бабусям (чи то «Добридень», чи то «Дивачка», чи то «Блаженна»), розкошланим заледенілим деревам. Вона роздає дітям по жмені насіння, що його завжди повно в кишенях, киває бабусям і заклопотаним невиспаним матусям з колясками і йде у сторону парку.
І, дивлячись, як синьо-жовті птиці сідають на дитячі долоні, думає, що то таки мусять бути лебеді. І що поколоти пальці одним із чарівних веретен зі старої шафи — не така вже й погана ідея.
Зрештою тут вже сто літ не бачили справжніх принців.
А вона аж ніяк не донька короля.
_______________________________________
[i]Дантес якось казав, що я ніяк із казок не виросту. Ну, у якійсь мірі це так[/i] 😅 [i]Трішечки чорнушного магреалізму вам.
А ще у мене з'являється погана звичка робити у своїх замальовках посилання на свої ж вірші. Хто впізнав — чесно, це випадковість) [/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822889
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.01.2019
автор: Marika