Крилатий блазень на плечі
Шепоче розповідь про пристрасть,
Щоб маска розпачу вночі
Лягала щільно на обличчя.
Щоб я сидів у напівтьмі,
З Морфеєм граючи у нарди,
І очі згадував твої,
Їх силу чарівної зваби.
Аби не спав…Торкався стін,
Де тінь-примара прослизнула,
І після «Отче наш» й амінь,
Нарешті пам`ять щоб збагнула-
Даремно все…У напівтьмі,
Хай блазень гомонить крилатий,
Згорілих спогадів вогні
Святкові не освітять шати.
Через кватирку заповзе
З повітрям промінь одинокий,
В душі залишивши тебе,
Даю я серцю знов неспокій.
А все для того, щоб читав
Мені до кави янгол пресу
І натякав, і говорив:
"Без тебе я помру, замерзну".
Я тілом навіть без вогню
Згоратиму до тла щоночі
І душу знов не збережу,
Якщо в твої не гляну очі…
Щоб блазень білокрилий мав
Можливість насміхатись й завтра,
Дам доступ до любовних ран
І відповім йому: «Це карма».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822839
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2019
автор: Ярослав Ланьо