Слава Богу сі скінчили туті, пишні свєта,
Так юш всі з хатів вилазіт, як з якогось гєта.
А в селі, як у тій казці - всі всьо хочут знати,
Аби потім мали з чого моцно сі сміяти.
Стефко мій із нашим Кумом - то перші герої,
ПовідАли по селі тай за єйці свої.
Решта - хто як струцлю спік, тай дриглі як стигли,
Кобаса як сі вдала - коляду як вили.
І но Гані чось мовчала - шось погане зіла,
Трохи блідо виглідала і злетіла з тіла.
Мала цицьки дуже моцні... а нині присохли:
- Шо сі, дівко, з тобов стало? Наче пси всі здохли?
Той Йордань і тута купель дуже наробила,
Так юш Гані сі купала - Гринькова кобила.
Тута лізе до полонки - не дивно... скотина,
А ти, Ганю? Шо з тобов? Ти шо? Не людина?
Як влетіла в ополонку... цицьки моцно сплили,
Ну а потім так стріляли, як би хто впхав вили.
Булькотіло всьо довкола, як туті вулкани,
Желатина сплила моцно надовкола Ганни.
Нині дівки зварювали... всьо із силікону:
Цицьки, дупа, навіть писок -
Квітуют до скону...
Всьо не так, як було раньше:
Майтки із гумками,
Завивали сі дівки в кожухи від мами.
Ну а нині - чи жара, чи моцні морози,
Шнурок в дупі, голі ноги... як весняні грози.
Штучні ябка, штучна бульба - всьо із силікону -
Ой, спустіть сі люди з неба до рідного дому...
Колись було всьо просте- дуже вже реальне,
Ну а нині штучне всьо і дуже печальне...
(С) Леся Утриско
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822505
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2019
автор: Леся Утриско