Зачинателем жанру “альтернативна історія” в українській літературі справедливо вважається Василь Кожелянко. Випередивши на цьому шляху О. Ірванця, Г. Тарасюк, Д. Корчинського, С. Анісімова, В. Єшкілєва він написав низку неперевершених у своїй фантасмагорії творів, чого варта лише “Дефіляда в Москві”, де зображено події осені 1941 року, під час яких Комінтернівський блок повалено, а Червоною площею мають крокувати союзні війська німців, українців, італійців, мадярів, румунів і т. д. У художньому просторі роману Україна постає геополітичною потугою, завдяки якій Гітлер долає свого головного ворога - СРСР.
Протагоністом твору є молодий спецпризначинець елітних підрозділів СБУ хорунжий Дмитро Левицький, який щиро вірить в українську національну ідею, захоплюється С. Бандерою та А. Гітлером, а також виявляє неабиякий потяг до жіноцтва. Протягом 3 років війни Дмитро, син доктора психіатрії Теофіла Левицького, відомого своєю дискусією з З. Фройдом на шпальтах фахових видань, здобуває чимало нагород та відзнак, але найголовнішою його гордістю є медаль “Ніч залізняка”, яку він отримав за полон Й. Сталіна десь далеко за Уралом. Певну паралель можна провести з романом О. Ірванця “Харків-1938”, де головний герой - полковник СБУ Юрій Коцюба також бере участь у хмільному балагані перемоги над московитами й виступає запобіжником від ворожих контракцій зі сторони Кремля. У романі В. Кожелянка навіть фігурує дата - 1938 рік, що пов’язана з його коханою жидівкою Ґенцею, яка чекала його з війни.
Основні події твору обертаються довкола дефіляди переможних військ, що має відбутися 7 листопада 1941 року. Час обрано не випадково, адже ця дата була символічною для комуністів, відтак Геббельс, міністр пропаганди Німеччини, вважав її доволі гротескною. Забігаючи наперед, можемо сказати, що автор зображає німецьку верхівку дещо несповна розуму, адже маніякальні плани фюрера, мільйони загиблих солдатів та цивільних перетинаються в сюжеті з золотими касками, ведмежими шкурами (насправді, псячими), а також елітним алкоголем, яким протягом усього твору впиваються головні герої.
Знаковим фрагментом тексту, який дещо тверезить захмілілого в ідеології Д. Левицького, є опис дороги в потязі з Києва до Москви. У вагоні купе, де їде хорунжий українського війська, також сидять німецький ССівець, майор румунської та капітан угорської созних армій. Усі вони добряче жлуктять алкоголь, не цураються міцного слівця, а поза тим вирішують геополітичні питання, очевидно, що не на користь української держави. Випадково почувши розмову трійці Дмитро дещо розплющує очі на навколишні події, тим паче проектуючи їх на слова батька, який є затятим пацифістом та противником будь-яких тоталітарних методів влади.
Хоча роман написано в 1995-1997 роках, проте бачимо, що Василь Кожелянко був неабияким віщуном, адже він передбачив декомунізацію, казачає ополчення, яке фактично є бандугрупуванням, а також плани Росії щодо військової агресії проти України. Протистоять ворожій навалі хлопці та дівчата з Організації Українських Націоналістів, члени якої зайняли ключові можновладні посади: С. Бандера - Президент, А. Мельник - голова Центральної ради, Р. Шухевич - Міністр оборони і т. д. На сторінках роману представники “русського міра”, як модно нині казати, багато п’ють та ведуть аморальний спосіб життя.
Роман, що написаний з гумором, пронизують гротеск та іронія. Чого варті частина розділу «Україна у період відступу та оборонних боїв Червоної армії» з підручника «Історія України під редакцією професора Ф. Оленя», що міг бути виданий у 1972 Київським видавництвом «Українська школа», огляд першої сторінки чернівецької газети «Дзиґарок» за 3 листопада 1941 року чи твір семикласника на тему «Патос українського патрійотизму у романі В. Кожелянка «Дефіляда у Москві». Звичайно, деякі розділи описують майбутнє нащадків Левицького та навіть початок війни з інопланетною расою (пам’ятаймо, що в 90-х був бум на повідомлення про контакт з інопланетянами).
Головне завдання, яке ставить перед собою автор, - це подолання комплексу меншовартості, вихід із постколоніальної орбіти, в яку було втягнуто Україну в часи СРСР. В. Кожелянко зображує омріяну Україну наддержавою, яка має амбіцію стати “Імперією трьох морів - Чорного, Балтійського та Каспійського”. Тут теж бачимо пророчі рядки письменника, адже останнім часом у політичних колах, зокрема націоналістичних, все частіше лунають ідеї щодо утворення нового регіонального союзу — Інтермаріуму, де Україна має відігравати провідну роль. Ці ідеї не належать, власне, автору, адже концепцію “межимор’я” у своїх працях розробляв ще Юрій Липа.
Автор намагається реанімувати українську національну ідею, змусити українців пишатися своєю історією та своїми героями. Не дарма українські вояки ідуть на дефіляді другими, а не будь-якими іншими, адже навіть великий вождь Адольф Алоїзович визнає, що без з’єднань Української Повстанської Армії він би не здолав комуністів, відкинувши тих за Урал.
І хоча В. Кожелянко є піонером у жанрі альтернативної історії, він тим не менш лишається жорстким постмодерністом. Йому притаманні сатира, гумор та іронія. Чого вартий лише образ батька народів Сталіна, який у шизофренічному стані роздає накази генералу Судоплатову (в реальному житті безпосередньому організатору убивств Є. Коновальця та Р. Шухевича) знищити всіх “ворогів народу”, зокрема й агента українських націоналістів М. Хрущова під псевдо “Кукурудзник”.
Перекодування тоталітарного минулого вдається автору не просто, йому болять національні кривди, але він чітко розуміє, що здолати ворога можна лише висміявши його, роздягнувши його брехню наголо та викривши всю правду. Українці повинні диктувати свої правила гри, вести національну політику, але разом з тим не забувати свою авантюрно-пригодницьку натуру, яскравим зразком якої був й сам Василь Кожелянко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822357
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.01.2019
автор: Олександр Подвишенний