Ми ходимо дорогами одними,
Працюємо, торкаючись плечем
І часто залишаємось чужими,
По течії байдужості пливем.
Однаково нам до людей, що поруч.
Нам не цікаво, що вони пройшли,
Що в світ такий жорстокий і холодний
Вони для нас з собою принесли.
Буває й рідних ми не хочем чути.
Нам ніколи, ми спішімо кудись.
Нам не цікаво з ними щоб побути.
Слова батьків порожніми здались.
А час летить, мов птах в небесній сині,
Пора приходить мудрості до нас
Історію родини і країни
Захочем взнать та втратили вже час…
Любіть людей, що на дорозі з вами.
Спілкуйтесь, не проходьте мимо них.
Пихатими не будьте ви панами,
Діліться доброти і знань дарами,
Бо втрата коренів – великий гріх!
18.01.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822221
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.01.2019
автор: Валерій