Іноді думаю, що бути одній неймовірно
Та з часом все стає одноколірно
І навіть терпкий присмак самотності
Набридає, будучи неначе в невагомості
Змінюється все, як казала вже не раз
І по брудному шосе, ішла моя гордість і розносила по світу сказ
Її із серця вигнала власними руками, я
Сказавши в слід: чого ти швидше не пішла?
Іноді через гордість страждаємо ми
Забуваючи, як важливо залишатися людьми
Ми кохаємо, думаючи про власну вигоду
І очі виплакуємо ще замолоду
І потім жаліємо, що не сказали...
Коли хотілося, не поцілували..
Жаліємо, та вже пізно....
Гордість пограла із нами грізно...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822115
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2019
автор: Ali.Hn