Нам заліпили вуха й очі.
Ми стали- просто маса без лиця.
І кожен день, разом з приходом ночі,
Ми просимо про щастя у Творця.
Ми хочемо, аби нас всі любили.
Щоб поважали нас і берегли.
Про це ми мріяли і так давно хотіли.
І от, нарешті- виграли, змогли...
Ми популярні, нас всі поважають.
Ми маємо що мріяли тепер.
Лише душевні наші струни знають,
Чому так жметься серце між ребер.
Ми до мети ішли крізь перешкоди.
Ми побороли наших ворогів.
Ми зазіхнули на закон природи.
Ми- дамба, яка вийшла з берегів.
А що, коли ми помилились.
А що, як не туди ішли.
А що, як мрії то здійснились...
Але вони не нашими були...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822017
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2019
автор: Тетяна Бойко