Вже у згадках заплакана осінь,
Відлетіли давно журавлі…
Вітер тужно у полі голосить,
Бо ж зима вже давно на порі…
Була осінь і мокра, й багряна,
Залишила сліди на землі,
Та зима вже її відігнала,
Снігом вкрили степи і гаї…
Оселився у грудях неспокій,
Бо ж зима і холодна, й німа,
І цей світ і величний, й широкий
Остудила холодна зима…
Прошуміли воронячі крила,
І стривожилась тиша німа…
І знести цю тривогу несила,
І тепла не шукай, бо нема…
Крізь вікно я у далеч дивлюся,
В голові снують думи – рої,
Чи весни цьогоріч я діждуся,
Чи залічаться рани земні?..
Не багато, чуть більше за місяць,
І закінчаться болі мої,
Мина січень, відійде і лютий,
Оживе вся природа тоді…
Хоч сердита зима ще лютує,
Часом шле за бідою біду,
Прийде час, сонце простір прогріє,
І весни їй не стримать ходу…
Ця зима відійде, як і осінь,
Закурличуть вгорі журавлі,
Вкриють землю ранковії роси,
Заспівають в гаях солов"ї…
Я діждуся весни, я в це вірю,
І за обрій зима відійде,
І веснянеє сонце пригріє,
Стане небо ясне й голубе…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821994
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.01.2019
автор: геометрія