Біло - біло вже навколо,-
І удаль, і вшир, і ввись...
А на серці не святково,
Як було давно колись...
Вітер гіллями колише,
Ні на хвилю не стиха,
Ніби повість свою пише,
Чи танцює гопака...
А у мене брови хмурі,
Давно стишена хода...
Все частіше у зажурі,
Ще й неспокій насіда...
Заглядаю у люстерко,
Бачу стомлене чоло...
І у горлі щось затерпло,
Гіркотою сповило...
Та я стряхую зажуру,
І дивлюся у вікно,
Відганяю думку хмуру,
І свій смуток заодно...
Одягаюся тепленько,
Беру віник і відро,
На подвір"я йду тихенько,
А там гарно, як в кіно...
Хоч і вітер, як скажений,-
Не стихає ні на мить...
Та схід сонця вже рожевий,
І красою простір снить...
Сонце виповзло із ночі,
Все навколо ожило...
І від променів чудових,
Все казково зацвіло...
Я ходжу побіля хати,
Сніг природу звеселя,
Вітер стогне ще затято,
Ніби з снігом розмовля...
Трохи сніг повідкидала,
Невгамовний вітер стих...
Сонцю дякую сказала,
Заіскрився білий сніг...
Біло - біло все навколо,-
І удаль, і вшир, і ввись...
На душі стає святково,
Як було давно колись...
Отак ранок я зустріла,
І наповнилась снаги...
Цьогоріч зима вся біла,
Не скупиться на сніги...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821838
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.01.2019
автор: геометрія