І мікроби тоді позбирались в ціле й замислились,
Дарвін мавпі дав право вільно ставати людиною.
Аполлон олімпійських богів примусив це визнати,
Каже : «Чуєте, мо’ хоч тепер відпочинемо».
Взимку калічне сонце не гріє, а тільки тужиться,
У людей вічні трабли, що їм та еволюція?
Аполлон переїхав у ліс, за Олімпом тужить ще,
Заховавсь від богів, атеїзму, війн. революції.
В Аполлона є храм в густих болотах, в торфяниках,
Де не видно його, вчиться зілля, сливуху варити.
Зевс із Герою й Паном у Греції цмулять Хайнекен,
І скупляють в Сільпо й АТБ готові обіди.
Він знайшов собі бабу, страшну і криву, як хурделиця,
Він зробив їй будинок з ногами, при настрої зникнуть в бувальцях.
Аполлон атеїст. навіть в Бога не вірить, ні в лісі, ні в Греції,
Аполлон вірить Дарвіну, мавпам, неандертальцям.
Аполлон, кажуть, зайшлий. Чужий на Олімпі, й вдома.
Дарвін – той взагалі Богам не давав ні ліку, ні ради.
Чи живе у лісі з Ягою, та й чи він Бог - невідомо,
Та й хіба в тому правда? Ні в чому немає правди
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821767
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2019
автор: Кот Єльпітіфор