Вона особлива, вкривалась липневим небом,
ходила путівцями овиду раннім-рано,
до ґречно-невдаваних, людяних, не ганебних
торкалась блакитно-вітрильними рукавами.
Усякі стрічались, заводили у гущавінь,
а дехто давав їй уміння, серпи і рала,
насущний пекла, напувала лице дощами,
з блакитною кров'ю окраєчки забирала.
Вона особлива. Як всі. Але трохи інша.
Скалу не лупала. Та й нащо їй тії кайла.
Осяння сльозинок і снів ворушило більше,
з вершкових хмаринок на світлих людей стікало.
Отримала світ у долоні м'яким осонням,
не як у кіно, не була дружиною кхала…
Мені пощастило відчути прозору просинь,
якою вона найдорожчих людей кохала.
(2019)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821703
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2019
автор: Світлана Ткаченко