Загубилось село поміж заростей-хащ,
Загубилась до нього й дорога…
Чи в людських потонуло далеких гріхах,
Що ніхто не турбує порогу?
Тільки вирви чорніють від хатніх очей,
Перекошені втомою двері…
Скільки знали вони тут і днів, і ночей!
Скільки різних розмов при вечері!
Веселили їх танці весільні й пісні,
Щедрувальників цілі ватаги…
Дивний клекіт лелек чарував повесні,
Як вертались крилаті бродяги.
Зникли люди… Й лелеки цей кинули рай…
Мо’, тепло їх людське зігрівало?
Ластівки не вертались в засмучений край…
Так село, мов людина, вмирало…
Загубилось село… Де-не-де стіни хат…
Та чи діждуть когось їх пороги?
Чи в людських потонуло далеких гріхах?
Бур’яном дичавіє дорога…
13.01.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821601
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2019
автор: Ганна Верес