Дощі ллються щодня, така тепер пора.
Гроза не завжди довготривала,
Любов ще ніким не здолана.
Ще ніхто не підняв пістолет
І не вистрів в неї навпростець.
Кожен боїться її як огню, але чому?
Адже не спалює, а лиш обпікає
Або навіть деколи обігріває.
Кажуть, любов дорогу знає
Та чому тоді вона постійно блукає?
Я тут! Ходи до мене! Я тут!!! ТУТ...
Кричу посеред лісу, що є сили,
Бо вночі серед інших не чуєш моєї молитви
А ти надалі відверто ігноруєш
Ти, Зміє, поваги до людей не маєш!
Будь ти проклята, Любове, прогнивша фальшем!
У твоїх венах не одна група крові,
На твоїх руках вмирали поетичні душі,
В тебе колекція глечиків із людськими сльозами,
Ти байдужа до людей з ножами.
Мені не вийде тебе ані змінити, ані вбити,
Проте мені під силу збудувати мур широкий,
Черствий, грубий, куленепробивний.
Ізоляція дорівнює тверезому мисленню,
Ізоляція означає кінець психічному здоров'ю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821444
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2019
автор: Alive corpse