[i]Буває, слово – втіха,
але буває й біль...
Сумуймо... краще тихо:
слова для рани – сіль.[/i]
[youtube]https://youtu.be/ztGkoYgfHRQ[/youtube]
[i][b][color="#05457d"]Не прискорюймо ранок,
що ранкує в путі,
не освячуймо рани –
вони й так вже святі.
Не такі в горя сльози… і cлова там не ті:
там безмовність мімози – як стожар в темноті́.
Не освітлюймо днину,
вона й так веселить,
не ламаймо калину –
то підступності сить...
Впадемо на коліна у мовчазну ту мить,
як хоронимо сина... Він поліг, щоб нам жить.
Не освітлюймо вечір –
то блаженна пора,
для натомлених – втеча,
світла-темряви гра…
Не підсолюймо рани... Вони й так вже болять:
не зашторюймо рами в матерів, що не сплять![/color][/b]
14.01.2019
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821409
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 14.01.2019
автор: Олекса Удайко