Степ від краю і до краю…
Він з вітрами гомонить…
Ранок розсипа коралі,
Натягає срібну нить.
Дике поле розляглося
В даль далеку і у шир.
Небо, ніби натяглося,
Доторкнулось до вершин
Териконів, що на сході.
Й заблукали в сивину.
Скільки зна воно походів
І з війни, і на війну!
Та сьогодні німотою
Степ донецький не стражда,
Стрівся з правдою святою…
Всюди бачиться біда.
Не коралі-оксамити
Неба шмат спостеріга,
А поранених і… вбитих…
Топче ворога нога
Степ донецький, преширокий…
Переритий. Почорнів…
Йдуть бої не день – вже роки.
Кращі гинуть у війні…
Крик ворон несамовитий…
Гине ж, плавиться земля…
Степ, журбою оповитий,
Проклина царів з Кремля!,,
12.01.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821379
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.01.2019
автор: Ганна Верес