Притишена ніч, спочивають провулки,
У цьому будинку кохана жила;
Вона залишила се місто притулку,
Будинок - і досі стоїть, мов гора.
В оселі хтось пильно вдивляється вгору,
Виламує руки йому гострий біль,
Лякаюсь, як бачу поставу сувору, -
Освічує місяць мене, далебі.
Примаро безкровна! Моя власна тіне!
Чого ти смакуєш страждання мої,
Які мене мучили довго настійно
Ночами, неначе осині рої?
Оригінал:
Still ist die Nacht, es ruhen die Gassen,
In diesem Hause wohnte mein Schatz;
Sie hat schon längst die Stadt verlassen,
Doch steht noch das Haus auf demselben Platz.
Da steht auch ein Mensch und starrt in die Höhe,
Und ringt die Hände, vor Schmerzensgewalt;
Mir graust es, wenn ich sein Antlitz sehe, –
Der Mond zeigt mir meine eigne Gestalt.
Du Doppeltgänger! du bleicher Geselle!
Was äffst du nach mein Liebesleid,
Das mich gequält auf dieser Stelle,
So manche Nacht, in alter Zeit?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821229
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2019
автор: Оксана Дністран