Гуляє, свище завірюха,
Ще так далеко до весни,
Азалія, як наречена,
Стоїть у мене на вікні.
Милуюся і посміхаюсь:
Лілові квіти і краса...
- Куди, красуне, так убралась?
Чому тріпоче так душа?
Невже, Мороза покохала,
Бо холод порятунок твій.
Тому і вельон ніжний вбрала?
- Скажу, він - наречений мій.
Люблю його за силу й ніжність
Він зводить на річках мости.
Мені дарує холод й вірність,
Примушує мене цвісти.
На вікнах пише візерунки
Холодним подихом своїм.
Вночі приносить подарунки
І пестить пелюстки мої.
Зелене листя, безліч квітів...
Стоїть красуня на вікні,
Мороза вгості виглядає
І посміхається мені.
Примітка: Азалія зацвіте взимку тоді,
якщо осінню її тримати на балконі чи в холодному
приміщенні до заморозків.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821005
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2019
автор: Галина Лябук