Кружляла віхола… і сніг
Немов би вирвався на волю
І не чиюсь, а власну долю
Жбурляв, востаннє мов, до ніг.
Забілював садові крони,
Як маляр, аж до видноколу,
Назавжди щоб і вже ніколи
Не стерлись фарби...До утоми
Кружляв в потоках вітру й світла,
Просився в дім, у шибку стукав,
Немов хотів цю радість-муку
Розсіяти посеред світу.
Злітав з дахів морозно-стигло,
Бешкетував, хлоп'я немов.
І день згасав...І вечір знов...
Так чисто скрізь і зимно. Стихло...
Втомивсь грудневий сніговій,
Приліг на світле покривало,
І небо тихо витирало
Краплинки з-під холодних вій...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820942
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.01.2019
автор: Людмила Пономаренко