Моїм найкращим О. і О.
Чашка теплого чаю знову зігріває наші долоні,
На вустах застигли слова, розлетілися серед кімнати
І танцюють зимовий вальс із сніжинками на балконі,
Хоча хочеться тільки кричати...
Ці чотири стіни, як частина одної вежі,
Тож чого сидимо отут та в очах німі запитання?
Розбивай же прокляте скло і виходь скоріше за межі
Мовчання...
Тихий затишок просто у тиші ледь торкає холодні душі,
Налякається і тікає в темінь ночі ще трішки хоробро,
- Чуєш, подруго, може, досить? - хтось порушив тишу байдужу.
Так добре...
Очі схрещені, наче шпаги, свою власну ведуть розмову,
Кинеш оком на чай і наче аж до дна пропалюєш чашку,
Ми ще дітьми, напевно, придумали невідому нікому мову
Так важко...
В хід піде солодка отрута, наші ліки коли погано,
Шоколад зігріває пальці, мабуть, краще від цього чаю,
Розтікається просто в душу й чорним пластиром склеює рану.
Все знаю...
Тихий затишок проникає, розливається владно тілом,
Слово раптом злітає з вуст і ховається в темінь ночі
І чомусь ніщо не лікує так майстерно і так уміло,
Як ненависний шоколад, що чужі нагадує очі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820936
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2019
автор: Кароліна Дар