Худоба.
(Поема)
I
Як завше
ми зігнули спини
Абись вилазили
пани
Чиї то?
Хай, байдуже
Або Московії
чи Янкі
Які ж то ми
то є без них
ніхто без пана
ми на плечах.
Бо сь то
не маєм голови
Тому й стаємо
на коліна
Щоб легше
було тим панам
на спинах
у «коней сидіти».
І холуї – іуди
нас покірних
за ті вуздечка
кольорові
До сих хазяїв
приведуть.
А щоби менше
ми гуділи
й не так свобідними
були
Пани нам любі
із уздою
той кляп «трьохцвєтний»
рот закриють.
Іуди наші
нас помиють
помиями
із унітазу
сусідів наших
«нужників».
І так щасливі
тому бруду
немов священнїїй
воді.
нам кажуть :
- Бидло ви!
- Ми бидло.
Не годимося
ми в Пани
Бо так воняємо,
й «хлівами»
замісто розуму і
духу
ми як гниллями
обросли.
Так хто ж то
прийме
тебе рабе
хоча й вчорашній
в Хазяї?
I I
А щоб вже
зовсім нам
не нудно
придумали для нас
«народ»
«Русинів»
(Ті що з Закарпаття)
Хоча то ми
Русини всі.
Украв Петро
Кривавий назву
щоб возвеличить
Дикунів
Триколір - прапор
у Європи
заразом умикнув
орла.
І стала Україно-Русь
маленька
Бо обмізеріли ми
всі.
Аби нас стало
менше
для нас видумують
«Русинів».
І ті, ті «утиски»
язіка
БО наш Язик
іще не здох.
Порвати нас
і посварити.
Через ляльок
цвітастих
в рабство?
О, ні – « в Обійми»
до тих вчорашніх
дикунів.
Що із болотних
нетрів вийшли
несучи нам
своїх Царів.
2009 рік.
зі збірки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820718
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 09.01.2019
автор: YarSlav 2018