Брила з льоду моя доля,
Поміж айсбергів так схожих,
Гонить пристрасть її в море
Під прості слова: Дай Боже.
Те, що зверху над водою
Плечі, голова і руки,
Вкрила хвиля, що собою,
То життєві всі сполуки.
Не суди мене по плоті,
Дар батьків це моє тіло…
Бог дав щастя і любові,
Гаспид гріх впихнув уміло.
Я ж тому такий мов крига,
Наче висічений з льоду
І хтозна коли відлига,
Змиє впертість з мого роду.
В моїх буднях так багато,
Течій тих, що знов відносять,
Брилу-долю в теплі води,
Де верхівку вітри зносять.
Де знов тануть мої ночі,
А вік-айсберг в штиль безмежний
Тратить всі свої бажання,
Й вигляд, нібито, кремезний.
Невблаганно там зникає,
Накопичене багатство
І єство за небокраєм,
Вже шукає райське царство,
Аби з громом мою душу,
Вітер з хмарами на північ,
В Антарктичну поніс стужу,
Де бере початок Вічність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820693
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2019
автор: Ярослав Ланьо