Іноді просто так приємно їхати мокрою вулицею і дивитися як світло від фар відбивається наче в дзеркалі. Ти їдеш, тобі тепло і хочеться спати. Навіть не помічаєш, що в маршрутку набивається все більше і більше людей. Просто дивишся у вікно, і все.
Іноді навіть не дратують бабці, які намагаються майже лягти на тебе; і навіть хлопець з брудними руками який передає гроші на проїзд і просто мріє схопити міцніше тебе за пальці, він теж залишився десь далеко за межею роздратування. І тільки мокрий асфальт попереду.
А далі – бруківка, дощ, сильніший дощ… Нема парасолі, і волосся знову закрутилося, хоч цілий ранок вирівнювала його перед дзеркалом. І так добре іти майже босими ногами по прохолоді літнього дощу після тижневої спеки.
У вухах співає White town, а в серці – почуття.
І ціле місто в твоїх обіймах. З маленькими міщанськими будиночками і висотками спальних районів. І коли ввечері воно запалить свої вікна, ти знатимеш – світло від них відбиватиметься на мокрому прохолодному асфальті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=82043
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.07.2008
автор: Оля Купренко