Підошва потонула в морі цноти
безкрайо-білосніжного рядна,
що вкрило монолітів сірі соти,
спустошених від поділів ядра.
Пейзаж сичав: "Нікому тут не раді!"
застромленими у холодне тло
недопалками ядерних снарядів,
що рвали колись неба полотно.
Навколо тиша з відзвуком металу
ганяла по руїнах ультразвук
і кров у венах, наче воду талу,
у горло страху лляла прямо з рук.
І ліз у ніздрі через шпари маски
солодкий запах окису й гниття
із домішками свіжості Аляски -
німий пророк відсутності життя.
Та, попри цей пейзаж, не затухає
жевріючий в душі його вогонь,
тому що дома Та, яка кохає,
теплом зігріє лагідних долонь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820427
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 07.01.2019
автор: Віктор Ковач