Я знову повернулася в свій біль
Той, справжній що для себе
Тонку матерію збирає звідусіль
І душу пропускає поміж ребер...
Пекучу вогняну сполуку
Не хочу замінити я нічим.
А, якщо б прагнула розлуки,
Вросте... неначе я вагітна ним.
Його пророцтвами про вічне
Душевну витру каламуть -
Як хитрістю смакує вже логічне
То голими руками не візьмуть
Мене ловці довірливих сердець
Що чавлять синтетичні сльози,
Я маю вдосконалений взірець
Найсправжніх відчуттів без пози -
Незнищувану частку - вже доскону,
І нею гострено чуття моє , як слух
І, згідно першорідному закону,
Укупі з радістю той біль гартує дух.
...А памятаєш…- мала б я сказати
Йому - як свідку дивних відкриттів,
Та вимовлю: помовчимо , мій брате
Удвох… як ти того хотів…
© Олена Зінченко
05.01.2019
До циклу «Трансформації»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820187
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2019
автор: Zinthenko Olena