Рідні мої П’ятихатки,
Згадую, серце щемить,
Наче в дитинство, до хати
Я повертаюсь на мить.
Так вже прийшлося, що діти
Всі подалися в міста,
Нікому в хаті тій жити,
Двір бур’яном зароста.
Меншій сестрі на садибу
Склали батьки заповіт,
Ждали — додому приїде
В рідну хатиночку жить.
Хто б міг собі уявити,
Щоб «розвалився» Союз?
Ось і сестра моя рідна
Вже іноземка чомусь.
Інша земля — то Росія,
Пенсія там, і житло,
Ще й страхова медицина.
Серце вже там приросло.
Вмерли і мама, і тато,
(Все не змирюся я з тим!),
Нікому вже привітати
І запросити у дім.
Рідні мої П’ятихатки,
Місто дитинства моє . . .
. . . . . . . .
Жаль, але батьківську хату
З болем сестра продає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820142
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.01.2019
автор: Людмила Григорівна