Ти на смак, як остання осінь,
Що пронизує в серце втому
Такий терпкий, чужий вже зовсім
Холоднючий аж до оскоми,
А на запах, як шепіт голок,
Голок в хвойному лісі диких.
Диких вітів і зовсім голих,
Різкий запах покоїв тихих.
Ти на дотик - опале листя,
Таке грубе, та вогке в росах
На тобі лиш землі намистя,
Не відблискуєш більше в косах.
Не сплести з тебе вже віночок,
Не побавляться діти в лісі.
Не дізнаються мої дочки,
Що то твій слід, на моїй стрісі.
Я не вірю твому коханню
Всі слова вже згнили в могилі,
Де схоронені всі благання,
Де обійми твої не милі.
Твої очі більш не глибокі,
Я не бачу у них безодні
Океанських широт безбоких,
Там лиш озеро, всохле ззовні.
По дорозі, що йде до раю
Пролетиш на швидкій візниці,
Заслужив ти лиш пекло, знаю,
Та я хочу буть наодинці.
Наодинці в вогні палати,
З Люцифером зустріть світанок
У Аїда у царстві мати
Щастя трохи, хоч наостанок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820115
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.01.2019
автор: Foktyopra