Тримай, кохана, діадему.
Мерщій! В надхмар'я. Навпрошки.
Летіли. Йшли. Повзлиии... А де ми? –
Розбиті морди. Пні. Пляшки.
"На старт!" – І кожен з нас, мов демон,
завівся знов, чкурнув чимдуж.
Куди: у Пекло(!?) до Едему(!?)
чвалає двійко змерзлих душ?
Розкочегарились. Не зразу.
Немов на припічку коти,
зігрілись... ніби... "Жару! Газу!
Штовхай! Коти її! Коти!"
Кого? Любов? Чи кволу шкапу,
що ледь-ледь сунемо на ній?
Чи тещу бісову, щокату,
що в думці топить з мене лій?
"Хоч щось котіть – кудись прийдете!" –
рідня затягне знов своє.
Скрипить безтарочка... Та де там!
Амури, чули? Де ви є?
Кииирц-кииирц. Неквапом. Нічно й денно.
В пітьмі. Без компасу. В Тартар.
Так до Едему й не дійдемо...
Гей, в небі! Хтось! Вчепіть ліхтар.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820005
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.01.2019
автор: Олександр Обрій